Університет Огієнка пишається своїми активними та творчими студентами.
Тетяна Мойсеєва – здобувачка вищої освіти факультету іноземної філології спеціальності 035 Філологія (035.041 Германські мови та літератури (переклад включно), перша – англійська).
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка я обрала, керуючись доволі простими, але вагомими критеріями. Насамперед — це бажання залишитися в рідному місті через складну епідеміологічну ситуацію, спричинену пандемією COVID-19 на момент мого вступу. Водночас важливу роль у виборі університету відіграв мій конкурсний бал за результатами ЗНО, який дав змогу вступити до К-ПНУ на бюджетну форму навчання. Окрім того, від знайомих випускників саме факультету іноземної філології я отримала чимало позитивних відгуків та рекомендацій. Вони ще більше переконали мене в правильності вибору.
Ще зі школи я відчувала особливий інтерес до гуманітарних наук, а з-поміж усіх предметів саме іноземна мова вдавалася мені найкраще та дарувала найбільше задоволення. Англійська завжди була моєю сильною стороною, тож вибір спеціальності був очевидним. До університету я вступила вже з доволі хорошим рівнем володіння англійською, що лише зміцнило моє бажання розвиватися саме в цьому напрямі.
Про програму Erasmus+ я дізналася ще в школі й відтоді з нетерпінням чекала моменту, коли зможу стати студенткою та спробувати себе в академічній мобільності. Пам’ятаю, що під час вступної кампанії моїм першим запитанням до приймальної комісії було: «Чи можна від нашого університету поїхати на навчання за кордон?».
Найбільшою мотивацією для участі стало бажання втілити дитячу мрію — опинитися на місці студентів за обміном, яких я бачила у фільмах. Водночас вирішальну роль відіграла щира підтримка викладачів, які надихнули мене повірити у власні сили та подати заявку на участь у програмі.
Сказати, що це були найщасливіші моменти мого життя, — це, мабуть, нічого не сказати. Досі пам’ятаю ці відчуття страху й ейфорії, змішані з готовністю до нових пригод та викликів. Обидві мої мобільності — у Гданському університеті та в Римському університеті Ла Сапієнца — були абсолютно унікальними й дуже різними як у навчальному, так і в особистому плані. Але їх об’єднує дещо надзвичайно важливе: теплі спогади, яскраві емоції, незабутні моменти, справжня дружба з людьми з усього світу, а, головне, глибоке особистісне й професійне зростання.
Я впевнена, що ми розвиваємось і вдосконалюємось лише тоді, коли долаємо певні перешкоди на шляху, а особливо до бажаного успіху. Академічна мобільність стала тим викликом, який навчив вимагати більшого від себе, не боятися невідомого та вірити в те, що немає нічого неможливого, якщо ми цього щиро прагнемо. Усі труднощі: адаптація до нового середовища, інша система навчання, самостійне життя, пошук друзів — виявилися тим «прихованим благом», завдяки якому я змогла стати кращою версією себе.
Мене вразило загальне ставлення європейських студентів до освіти. Вони справді її цінують і сприймають навчання як свідомий вибір. Я не зустріла жодної людини, яка б не могла чітко пояснити, чому обрала ту чи ту спеціальність, на відміну від багатьох українських здобувачів освіти, для яких навчання іноді сприймається як «примус». Окрім того, європейська система освіти значно розвиває самостійність: тут кожен сам за себе, стежить за власним прогресом, вчасно виконує завдання, обирає курси — і ця незалежність формує зріле академічне мислення.
Польська модель навчання вразила мене своєю практичністю, продуманістю та спрямованістю на комфорт студента. Обсяг матеріалу на семестр був оптимальним, що давало змогу не просто «пробігтися» по темах, а глибше зануритися в зміст та краще його засвоїти. Особливо запам’яталася атмосфера на заняттях: дружня, невимушена, без чітких поділів на лекції та практичні. Основу освітнього процесу становили дискусії, проєкти, робота в групах, презентації та постійна мовна практика. Здобувачі освіти мали змогу працювати у власному темпі, а викладачі завжди йшли назустріч, підтримували ініціативу та враховували інтереси авдиторії.
Натомість навчання в Італії стало для мене справжнім викликом. Це була магістерська програма в змішаній групі з італійськими студентами, що само собою вимагало високого рівня підготовки. Акцент робили на самостійну аналітичну роботу: більшість занять – це лекції, під час яких потрібно уважно слухати, занотовувати, а потім самостійно опрацьовувати матеріал. Такий формат розвиває самодисципліну та відповідальність. Лекції тривалістю дві години — ще одна особливість, яка спочатку давалася важко, але згодом навчила краще концентруватися. Формальний поділ між викладачами і студентами майже не відчувався: спілкування завжди було відкритим та невимушеним. Часто впродовж перерв викладачі спілкувалися з нами за кавою про актуальні новини чи побутові дрібниці.
Участь у програмі Erasmus+ стала справжнім поштовхом до особистісного зростання. Я навчилася самостійно долати побутові, організаційні та емоційні виклики життя за кордоном, брати відповідальність за себе та свої рішення. Цей досвід відкрив переді мною нові горизонти: я не лише вдосконалила свій рівень англійської, а й навчилася краще розуміти мову як засіб комунікації між культурами, що є особливо цінним для майбутнього перекладача.
Обидві мобільності допомогли мені розвинути аналітичне мислення, академічну гнучкість, навички роботи в мультикультурному середовищі, що є вкрай важливим у моїй фаховій діяльності. Я впевненіше почуваюся в міжнародному професійному оточенні й розумію, як застосовувати свої знання на практиці.
Erasmus+ став для мене не просто навчальним досвідом, а кроком до внутрішнього переосмислення — я чітко усвідомила свої цілі, розставила пріоритети та відчула готовність рухатися далі, приймати нові виклики й сміливо будувати власне майбутнє.
Під час обох академічних обмінів доводилося долати чимало труднощів. У Польщі я вперше опинилася одна в чужій країні, тож довелося швидко навчитися самостійно планувати бюджет, розв’язувати організаційні питання, адаптуватися до нової освітньої системи та водночас будувати нове соціальне середовище. В Італії ж основними викликами стали складна академічна система, високий рівень вимог до самостійної аналітичної роботи, а також повільна та заплутана бюрократія. Але саме ці труднощі сформували в мені витримку, стресостійкість, здатність пристосовуватися й приймати нові виклики.
Факультет іноземної філології К-ПНУ відіграв значну роль у моїй підготовці до цього досвіду. Системна робота над мовними навичками, обізнаність у лінгвокультурологічних особливостях, а також підтримка викладачів дали мені необхідну академічну базу та впевненість у собі. Завдяки цьому я змогла швидко влитися в нове середовище, активно брати участь у семінарах, презентувати власні проєкти та не губитися в складних академічних дискусіях.
Довго не замислюватися! Працюйте над своєю академічною успішністю, удосконалюйте знання іноземної мови, а головне — вірте в себе та свої сили. І пам’ятайте: «Сміливі завжди мають щастя!»
Насамперед я ціную атмосферу щирості, підтримки та взаємоповаги, яка панує в стінах нашого університету. Тут мене не просто навчали фаху, мене формували як особистість, допомагали розкривати мій потенціал, знаходити себе й не боятися ставити амбітні цілі. Саме завдяки цьому я відчула, що моя освіта це не лише диплом, а міцний фундамент для подальшого життя.
У вільний час я самостійно вивчаю італійську мову, читаю художню й нонфікшн літературу, гуляю, слухаючи улюблену музику або пізнавальні подкасти. Мене надихає допитливість — це внутрішній двигун, який щодня спонукає шукати щось нове. Я люблю правило «один цікавий факт на день».
Студентам бажаю бути сміливими у своїх мріях, не боятися пробувати нове та використовувати всі можливості, які дає університетське життя. Навчання — це не лише про оцінки, а передусім про досвід та розвиток. А викладачам — натхнення, терпіння та вдячних студентів. Щиро дякую за вашу підтримку, щирість і професіоналізм, які відчуваються в кожному слові й на кожному занятті.
Так, петицію я підписала одразу! Для мене це не просто питання назви, це питання ідентичності, це про повагу до нашої історії й нашої гідності. Позбавити університет статусу «національного» — це принизити вклад усіх викладачів, здобувачів освіти й поколінь, які творили його ім’я.
Пресцентр