Еразмус+ – це не просто зміна середовища, це насправді зміни зсередини. Саме щось таке я відчуваю, проживши тиждень у м. Ружомберок, Словаччина. Цікаво, а що ж буде через 4 місяці?
Так як за останній тиждень я не встигала відписувати знайомим і просто студентам з університету про цю програму, тому я вирішила коротко структурувати всю інформацію у цьому матеріалі.
Як все починалося?
Про Еразмус я знала ще зі школи і вже тоді вирішила, що обов’язково візьму в цьому участь. Мої юнацькі амбіції не згоріли і, почувши про набір студентів з Кам’янець-Подільського університету імені Івана Огієнка на програму, я зрозуміла: «Прийшов мій час». За інціативи відділу міжнародних зв’язків проводилися зустрічі з Богданом Щупаком, який теж став еразмусівцем у минулому році. Одразу після зустрічі я сказала батькам, що їду у Словаччину, хоча тоді я навіть не заповнила анкету.
Чи залишиться в нормі нервова система після підготовки документів?
Здоров’я не постраждає. Головне не робити все в останній момент, чого я досі не можу навчитися.
З чого починати? Спочатку заповнила анкету, де коротко написала про себе і чому повинні обрати саме мене. Далі я підготувала CV і розгорнутий мотиваційний лист, зібрала всі свої публікації, сертифікати про участь у різних тренінгах, заходах, форумах тощо. Досі пам’ятаю, як о 4 ночі я робила CV, а потім зрозуміла, що воно не збереглося. З мотиваційним листом проблем не було, адже я дійсно розуміла чого я хочу і що я чудова кандидатура (ні, проблем із самооцінкою немає). Зрозуміло, що потрібен біометричний паспорт. Якщо я захочу зняти комедію, то вона буде про те, як я робила паспорт. Тим паче, сценарій вже готовий. Дійсно, паспорт я отримала в останній момент і можливо б, все ж таки, могли б з’явитися перші сиві волоски, якби не мій оптимізм. Тому моя порада – подайте завтра на біометричний паспорт, якщо ви досі його не маєте. Подавайте навіть якщо нікуди не збираєтеся їхати, навіть якщо не хочете чи взагалі вам заборонений виїзд будь-куди – паспорт зайвим не буде.
Вже перед самим від’їздом вам потрібно буде зробити туристичне страхування (приблизно 700-800 грн), довідку про несудимість (безкоштовно), фотографії 2-х форматів (за 16 фото я заплатила 100 грн). Звісно, список документів може варіюватися.
Гроші за квитки повертають.
Як проходив відбір?
Після анкет, листів та CV я була на співбесіді з ректором та проректором університету. Сонячним осіннім днем я прийшла в аудиторію, думаючи, що зараз просто поспілкуюся з працівниками відділу міжнародних зв’язків і все. Запідозрила щось неладне, коли в кабінеті сиділи ще й викладачі, які теж планували їхати по обміну, ректор Сергій Копилов та проректор Василь Кобильник. Відважне студентство представляла не менш відважна я. Чесно, я не готувала ніяку промову, тому все завершилося щирою імпровізацією. Хоча в той момент я вже планувала «втечу» з кабінету і повернення туди на наступний відбір.
Ландан із зе кепітал оф грейт брітан. Я готова(-ий) їхати?
Про англійську взагалі варто підготувати окремий матеріал і до того ж не один. Нам в школі не брехали, що знання іноземної мови важливе! Багато моїх знайомих через відсутність сертифікату про рівень англійської мови побоялися брати участь. У мене його теж не було, але хіба це причина не спробувати? Зараз я точно знаю, чим займатимуся після приїзду – піду на курси мови. Я впевнена, що після місяців спілкування англійською мій рівень не буде попереднім, але зайвими сертифікат і знання не будуть. До того ж, після пар англійською мовою я поступово починаю отримувати задоволення від цього процесу. Хіба це не класно, коли жодних бар’єрів не існує?
Де я живу?
Мене поселили в гуртожитку, який знаходиться в центрі міста. Добре, що у Кам’янці я ще встигла зайти до подруг в гуртожиток, а то не було б навіть з чим порівнювати. Тепер я відчуваю низький рівень словникового запасу, щоб описати різницю. Двері відчиняємо або ключами, або карткою (так, цивілізація не лише в готелях). Є ліфт, до речі, він кращий ніж в деяких кам’янецьких поверхівках. У кімнаті нас двоє. Ванна розрахована для двох кімнат, а так як у сусідній зараз ніхто не живе, то користуємося лише ми. Є холодильник, шафа, ліжко, лампа настільна і нескрипуче ліжко. На диво, але про СРСР тут нічого не нагадує.
А еразмусівцям треба вчитися?
Система освіти тут дещо інша, ніж українська. Хоча що приховувати, зовсім інша. Розклад, оцінки та інше студенти дивляться в особистому кабінеті в інтернеті. Ти можеш обирати предмети з інших факультетів, які тебе цікавлять. Іспити здаєш по декілька разів, якщо з першого разу не пощастило. А якщо удача тебе підводить в енний раз, то переносиш предмет на наступний рік. Зрозуміло, що еразмусівці перенести не зможуть.
Пари тривають або 45 хвилин, або півтора години. На кожному поверсі і в кожній аудиторії є вільний доступ до інтернету. У всіх кабінетах, яких я встигла побувати є проектор і великий телевізор. На кожному поверсі туалет. Кава в їдальні буває смачною!
Цей тиждень я лише формувала розклад, адже потрібно набрати певну суму навчальних кредитів. На жаль, не всі предмети сходяться з тими, що у мене на Україні, тому «Привіт дві сесії водночас!». Зате і там, і там мені цікаво вчитися.
Звісно, з кожним днем я дізнаватимуся більше і в деталях. Але одне я знаю точно – про це я ніколи не пошкодую і з радістю візьму участь ще раз. Не бійтеся ризикувати, можливо, є зони комфортніші за вашу теперішню?
П.с. Пропоную вам маленький вихід із зони комфорту – зайти у відділ міжнародних зв’язків в центральному корпусі університету. Саме завдяки цим людям і їхній допомозі я тут. Впродовж всієї підготовки я не почувалася самотньою і тут теж не відчуваю такого, адже такі ж чудові люди працюють і в міжнародному відділі Католицького університету в Ружомберку. Напевно, головний критерій у відділі кадрів цих офісів – це доброта і щирість.
Відділ міжнародних зв’язків