Стажування за кордоном – це не просто можливість дізнатися, «як там у них», це насамперед набуття досвіду для подальшого професійного зростання. Кажуть, що один місяць, проведений в іншій країні, навчає більше, ніж рік життя вдома. І це справді так, адже, крім знань, я отримую набагато більше: прекрасні враження, розширення світогляду, неоціненний досвід, спілкування з людьми.
Йшов п’ятий тиждень пригод. Упродовж цього періоду я встигла зустріти близько 1000 людей, пожити в дев‘ятьох чеських сім‘ях, відвідати багато шкіл та провести понад 80 уроків.
Щопонеділка я і група стажерів із боязкістю в душі переїжджали в інше місто. Нова школа, новий розклад, нові люди. Чого від них чекати? Але, як виявилоля, з першої ж хвилини на нас завжди з нетерпінням чекали. Кожен день розписаний погодинно, програма досить насичена. Потрібно прокидатися о 5 ранку, ну а якщо пощастить, то о 6.00. Після школи ми відвідували цікаві місця, ходили до кінотеатру, пабів, зоопарку, грали різні ігри – це все організовувала для нас дирекція школи. Приємно втомлена, я поверталася додому близько 19.00. Щодня проводила п’ять або шість уроків у різних класах, вік учнів – від 7 до 19 років.
Відчувати себе вчителем – це справжнє задоволення. Мені не потрібно писати ніяких конспектів, лише провести уроки із запропонованих тем. Жоден урок не обходиться без презентацій за допомогою проектора, кольорових малюнків, аудіо, відео, рисунків на дошці. В кожній школі є високоякісне технічне обладнання та постійний доступ до інформаційних баз. Щоб ефективно підготуватися до уроків, мені доводилося спати не більше п’яти годин. Я відчувала брак знань із методики викладання іноземних мов (в університеті я ще не слухала цього курсу), але завдяки мудрим порадам Тетяни Сторчової, котра, незважаючи на відстань і час, завжди мене підтримувала й допомагала в скрутну хвилину, мені вдавалося знайти спільну мову з учнями, зацікавлювати їх чимось оригінальним, невимушеним, корисним. Скажу відверто, як тільки я заходила до класу, починала кайфувати, а головне, було видно, що від нашого спілкування учні отримували задоволення. Години в школі здавалися секундами. І хотілося б зупинити кожну хвилину уроку, щоб довше насолоджуватися радістю відкриттів. Упродовж періоду стажування переконалася, що потрібно бути готовим до всього. Інколи доводилося проводити урок зі стажерами з Китаю, і завжди це було весело. Одного разу обговорювали соціальні проблеми. Все було добре доти, поки я не подивилася на годинник. Розумію, що ще маю десять хвилин, але, глянувши на китаянку, котра показала «стоп», я успішно завершила й надала слово їй, а вона каже: «Ні, ти ще можеш продовжувати». Це добре, що в мене завжди є варіант «Б». Я без вагань продовжила спілкування без жодних проблем. Цікавим було те, що жест «схрестивши руки» в Китаї означає «10 хвилин до завершення». Тепер я знатиму трохи більше.
На власному досвіді переконалася, що вчитель – це ентузіаст, письменник, спортсмен, артист, мудрець та навіть більше. Кожна хвилина, кожен урок, кожен день – це карусель подій, вражень, емоцій і відчуттів.
Весь час я перебувала в колі харизматичних, розумних і цілеспрямованих людей. Студентські роки – неймовірний час, щоб використовувати всі можливості, які підкидає життя. Погодьтеся: не кожен студент може заявити, що брав участь у міжнародному стажуванні й набув практичних умінь і навичок, ще не отримавши диплома. Для когось це звучить нереально, а хтось використовує свій шанс. До кого належиш ти?
Діана Яцишин, студентка 3 курсу факультету іноземної філології